"Потік", Міхай Чіксентміхайі

(Csikszentmihalyi Mihaly. Flow: The Psychology of Optimal Experience)

Непогана популярна книжка по популярній психології. Автор намагається сформулювати проблематику щастя і його доясгнення у більш-менш наукових термінах - у вигляді певної теорії "потоку". Не езотерика (фуууф).

Загалом книжка, я вважаю, хороша і корисна. Не тільки і, можливо, не стільки через власне саму теорію "потоку", як завдяки тому, що допомагає оформленню і певному упорядкуванню думок читача на цю тему.

Ідея "потоку", як я її зрозумів, в тому, щоб досягти стану постійної концентрації уваги на виконанні своїх задач. Відповідно, задля реалізації потоку діяльність людини має задовольняти певним вимогам:
- діяльність має бути свідомою,
- вона має підкорятись якісь загальній меті людини, тобто мати певний загальний сенс,
- мають бути чітко сформульовані цілі і задачі діяльності та прояснені методи їх досягнення,
- під час цієї діяльності обов'язково має бути позитивний звротній зв'язок.

Дуже дуже дивна ілюстрація про "історію sci fi"

Взято звідси: http://www.wardshelley.com/ . Там же можна її глянути в більшому розмірі.

Вірші на стінах Лейдена

У нідерландському місті Лейдені (Leiden) у 1992 році розпочалась цікава мистецька акція Gedichten op muren (Вірші на стінах) - на стінах будинків почали малювати вірші відомих світових поетів. Загалом по 2013 рік місто отримало 106 віршів на стінах.
Виглядає це приблизно так:

Подробиці під катом

"Тринадцяте місто", Сергій Лук'яненко

Невеличке фантастичне оповідання (чи повість?..) на тему прогресорства і неоднозначності впливу більш розвинених цивілізацій на менш розвинуті. Читав по фб-пораді Міхельсона.

Загалом нічогенька. Можливо, трохи надмір романтизована. Проблематику прогрессорства тим не менш розкрито нмд достатньо непогано. Читати можна.

Апдейт.
У відношенні до України Лук'яненко виявився неслабим мудаком.

"Архіпелаг ГУЛАГ", Олександр Солженіцин

Ну от, я таки його дочитав. Загалом десь декілька місяців пішло, але це з суттєвими перервами.

Дуже крута книга.
Дуже сильна, щира, вистраждана, витримана. Коли я раніше чув про неї, думав це буде щось досить нудне, перевантажене деталями і особистими стражданнями автора, желч і образа на тих, хто його гнітив ну і таке інше.

Що можу тепер сказати - все виявилось абсолютно не так, як я собі думав.

Книга, хоч і величезна, зовсім не нудна. Є чітка структура, є витриманість лінії розповіді, є багато цікавих деталей. Тим більш вона буде цікавою, якщо Вас цікавлять часи радянського союзу, події, що тоді відбувалися. Ще наші батьки частково застали ті часи, а бабусі з дідусями - й поготів. І от зараз, прочитавши її, в мене виникло досить багато питань до того, а як проживали ці часи саме мої предки. Але от, вже не так багато лишається людей, які моглим б мені щось про це розказати і треба швидше шукати й слухати.

Гід по світу науково-фантастичних і фентезійних книжок

А раптом ще хтось не бачив:

"Червоний", Андрій Кокотюха

Поки їздив і відпочивав встиг-таки прочитати книжечку - "Червоного" Кокотюхи (дякую +Наталія Башмакова). Спершу трохи переживав, що можу розірвати нею читання ГУЛАГу Солженіцина, але, як виявилось, вона дуже добре лягла на цю тематику, то ж зрештою можна вважати, що ніякого розриву не відбулося. :)

"Червоний" (2012 р.) - історичний роман про воїнів УПА у трьох діях. Книжка, як на мій погляд, непогана, але й не настільки хороша, як я був очікував прочитавши відгуки рецензентів на обкладинці.

В цілому, вважаю, тематика історії української визвольної війни - хороша тематика, її треба виносити на обговорення. В першу чергу тому що там досі багато неочевидних місць, якихось навмисне білих плям, тому що, зрештою, такі як Симоненко досі сидять в Раді і намагаються ставити пам'ятаники Сталіну. І чим більше буде якісної літератури й, відпоівідно, дискусії в цьому руслі - тим краще.

З іншого боку, коли висвітлювати такі питання, чи не основною проблемою завжди постає об'єктивність висвітлення. І це те, чого я чекав від Кокотюхи, і чого не дочекався. "Герой чи бандит?" - написано на обкладинці. Так, ніби це питання справді піднімається в книзі. В те, що УПА були звичайними бандитами, я не вірю з тих пір, як взагалі дізнався, що була така собі УПА, але й ліпити з них невинних святих мучеників теж, нмд, не варто. В першу чергу тому, що надмірна ідеалізація образу породжує недовіру.

"Вибрані твори", Тар'єй Весос

Окей.

Весос - норвежець. Жив з 1897-го по 1970-й. Людина специфічного складу розуму, аскет - принаймні таке складається враження.

Проза його проста по стилю, але, тим не менш, драматична. Головні герої - зазвичай прості люди, які живуть поряд з природою. Можна навіть сказати, що вони далекі від сучасної цивілізації.

Відмічу однак, що його персонажі досить специфічно (як на сучасне бачення) мислять, переважно емоційними, місцями містичними категоріями. Зазвичай це або діти, або дуже старі люди, або ж люди з вадами розуму, як то Маттіс. Цікава тенденція, яка, можливо, є відображенням його власного способу мислення, а, можливо просто є спробою пояснити тих, кого часто не розуміють.

Хоча, як задуматись, то й сучасні люди часто також міркують містичними категоріями, просто містицизм цей прив'язується до інших об'єктів.

"Квітослава", Отар Довженко

Привіт.

Прочитав таки цю збірку Довженка. Колись вже окремо читав "Квітославу" та "Я кохаю музику", але тоді якось не сприйняв, то можна вважати, що перечитування деяких оповідань цієї збірки пішли тільки на користь.

Книжечка (вона реально маленька) містить повість - власне "Квітослава", та 4 оповідання: "Я кохаю музику", "Пісня шлагбаума", "Бо сьогодні субота" та "Інерція".

Отар Довженко, я так розумію, писав небагато і допоки це єдине його офіційне художнє видання. Працює він зараз, щоб не збрехати, редактором якогось чи то тижневика чи що, а також викладачем в УКУ (Український Католицький Університет). Активно пише на фб, зокрема про свого малого. Виходить дуже кумедно і дотепно. Підписуйтесь. ;)

Взагалі-то трохи ніяково було за ці оповідання братися, бо я останнім часом активно слідкую за його діяльністю у fb і він мені, щиро кажучи, досить симпатичний. І тому усвідомлення думки, що його твори мені можуть не сподобатись і що про це треба буде щиро написати, було трохи так демотивуючим.

Але, на щастя, не так сталося як боялося :) Принаймні деякі з його оповідань мені справді сподобались, без жодних "націнок". Ну але ближче до суті.

"The Hitchhiker's Guide to the Galaxy", Douglas Adams

"In those days spirits were brave, the stakes were high, men were real men, women were real women and small furry creatures from Alpha Centauri were real small furry creatures from Alpha Centauri."  Douglas Adams

Вітаю всіх цієї чудової сирої та сірої п'ятниці.
Кінець тижня і навіть лютневий дощ не здатен зіпсувати настрою.

Сьогодні пишу про культовий роман "Автостопом по галактиці" Дугласа Адамса (знаю, що не дуже точний переклад, але так перекладає навіть всемогутній google). Чудова книжка, хоч писати про неї досить непросто. Перше за все через те, що купа всього цікавого з нею пов'язано і спробуй тут виділити щось цільне.

Дуглас Адамс родом з Кембриджу. Жив у 1952-2001 роках. Отримав магістра по англійській літературі. Працював на радіо BBC штатним писарем. Власне, з радіо все і почалося.

"The Hitchhiker's Guide to the Galaxy" (1979 р.) - перша книга з серії з 5-ти романів Адамса, об'єднаних спільними сюжетними лініями. Як вже казав, почалось все з радіо, а точніше з комедійних радіопередач (1978 р.), перші 4 з яких і вилились згодом у цей роман.

"Самі боги", Айзек Азімов

Ну от, ще одна чудова книжка Азімова. Друга його книга, яку я прочитав. Першою була Академія. Це, вочевидь, один з центрових романів Азімова і його улюблений.

Колись, коли +Olga Bondarenko її дуже хвалила (було це після обговорення Академії), я її скинув на електронну книжку і з тих пір вона там тихенько собі лежала. І от тиждень тому вирішив я глянути що там у мене на книжці цікавого залежалось. Побачив Азімова, з цікавості ж вирішив глянути суто на першу сторінку. І тут понєслось...

Перша сторінка непомітно перетворилась на 5% і братись за іншу книжку в такому положенні було вже просто не по-джентельментськи. Та й приводу, зрештою, не було. Що і казати, Азімов - кльовий фантаст.

Що одразу кидається у очі і особисто мене дуже тішить - Азімова не так просто передбачити. Епізодично ловив себе на думці, що я очікував дещо іншого. Це, насправді, досить приємно, коли автор може тебе здивувати. Єдине з суттєвого в сюжеті, що мені вдалося добре передбачити, то це кінцівку, але і то не все.

"One Flew Over the Cuckoo's Nest", Ken Kesey

("Пролітаючи над гніздом зозулі", Кен Кізі)

Хороший роман Кена Кізі про драму боротьби індивідуальності і системи, про протистояння конформізму і нонконформізму. Це не єдиний роман Кізі, але вважається основним у його творчості.
Кена Кізі, зокрема і за цей роман, вважають одним з основних ідеологів хіппі.

Трохи про самого Кізі.
17.09.1935 - 10.11.2001 рр. Американець з невеличкого міста штату Колорадо. Ріс у добропорядній набожній родині фермерів. В юності був спортсменом, комсомольцем і просто хорошою людиною. Закінчив універ по журналістиці і був зарахований на курси письменницької майстерності у містичний Стенфорд.

Будучи у Стенфорді Кізі добровільно приймав участь у експериментах по впливу психоделіків на психіку людини, а також працював помічником психіатра у шпиталі для ветеранів. Цей досвід, власне, і вилився у написання "Польоту" (1962 р.).

Цей роман - наочна ілюстрація боротьби з системою на прикладі нормальної людини, що попала в місце, де все має відбуватися за чіткими правилами. І хто тут має поступитися, чи система у лиці персоналу, чи особистість у лиці пацієнтів - питання відкрите і кожен з героїв відповідає на нього сам.

"Гімн демократичної молоді", Сергій Жадан

Я от думаю собі - що я знаю про Харків?.. Та майже нічого.

Знаю (звідкись), що це місто радянської слави, культурна столиця радянської України.
Знаю, що там деякий час жив і працював монстр Ландау. Зокрема з совку Харкову дісталася сильна, наскільки кажуть імпакт-фактори і самі харківські фізики, школа фізиків.
З минулого, здається, і все.

Що таке сучасний Харків - питання відкрите. Сподіваюсь, це все таки більше, ніж однорідна сіра маса з Допою і Гєпою за головуючих.

Сергій Жадан, особисто для мене - харківський феномен.
Феномен тому що не вписується в моє загальне враження від Харкова. Тому що примудрився стати культурним осередком посеред залишків старої пролетарської імперії.

Маргарет Етвуд “Орикс і Деркач”

Margaret Atwood Oryx and Crake

   Що ж ми маємо? А все те, що я люблю: антиутопія і постапокаліпсис. Соціальні і морально-етичні проблеми. Ніде ці проблеми не постають так гостро, як у суспільстві, близькому до краху. 

  Частина книжки присвячена виживанню головного героя після апокаліпсису. Ну, це класика жанру: недостача їжі і питної води, важкі природні умови, небезпека звідусіль. Паралельно ведеться розповідь про життя головного героя – про його дитинство, про матір, про дружбу і кохання, про роботу. Автор повільно піднімає завісу і показує події, що призвели до апокаліпсису. Причину великого краху суспільства читач дізнається тільки в кінці книжки. Чудовий літературний прийом, як на мене, тримає читача в напруженні до самого кінця не дуже динамічної оповіді. Що мені ще імпонує, так це той факт, що головний герой ніякий не супермен. Він слабкий, без особливих талантів, без особливих надій у житті. Свому виживанню, власне, він завдячує іншій людині і своїй обіцянці, суть якої він зрозумів набагато пізніше. 

"Молоко з кров'ю", Люко Дашвар

Спочатку хотів написати щось дуже коротке і нищівне, але потім заспокоївся і от пишу цивілізовано :)

Не буду сильно заглиблюватись у біографічні деталі життєвого шляху Люко Дашвар, все це легко знайти у Вікі. Зупинюсь лишень на тих моментах, які, на мій погляд, стали вирішальними у формуванні формату її книг (принаймні тих двох, що я читав).

То ж маємо три ключові особливості:
- робота головним редактором газети "Селянська зоря";
- робота у жіночих журналах;
- навчання на курсах сценарної майстерності у голівудського профера;

Оці три пункти, як на мене, дають вичерпну картину фундаменту "Молока з кров'ю" ("РАЙ.центр" - туди ж).

Тобто по формату "Молоко з кров'ю" - жіночий (у сенсі любовний) роман в сільських декораціях.

До того ж, як дуже влучно підмітила Яна Дубинянська у цій хорошій рецензії, романи Дашвар - це радше сценарії для мелодраматичних серіалів. Коли придивитись - то це стає дуже помітним.

Стосовно інших особливостей книги - мова дуже проста, діалоги такі ж. Сюжет трохи пожований - то тягнеться, то скоче. Закінчення (як і деякі повороти сюжету) нагадує стару добру Санта-Барбару. Трохи затронуті теми фашистів та совку, але дуже мало і поверхнево. В іншому - сільська битовуха (дуже драматична, звичайно ж) з елементами легкої містики (ніяк тотемізм).

Я так думаю, що якщо вже читати щось про україсньке село - то нехай це краще буде Марія Матіос, яка в цьому контексті набагато сильніша.