Знаю (звідкись), що це місто радянської слави, культурна столиця радянської України.
Знаю, що там деякий час жив і працював монстр Ландау. Зокрема з совку Харкову дісталася сильна, наскільки кажуть імпакт-фактори і самі харківські фізики, школа фізиків.
З минулого, здається, і все.
Що таке сучасний Харків - питання відкрите. Сподіваюсь, це все таки більше, ніж однорідна сіра маса з Допою і Гєпою за головуючих.
Сергій Жадан, особисто для мене - харківський феномен.
Феномен тому що не вписується в моє загальне враження від Харкова. Тому що примудрився стати культурним осередком посеред залишків старої пролетарської імперії.
Загалом Жадан пише про постсовкове життя у його лірично-бандитських проявах. Пише, зазвичай, з позиції інтелектуала - певно кандидатський ступінь даром не минувся. Стиль місцями публіцистичний, місцями карнавальний - в дечому перегукується з іншими нашими сучасниками, наприклад з Андруховичем. Зокрема, припускаю, останній мав певний вплив на "ГДМ".
Власне про "ГДМ" - шість невеличких сюжетно-пов'язаних, але різних за стилем, розповідей про пострадянське життя харківчан і не тільки їх. Деякі читаються швидко і легко, деякі - трохи важче. Ненормативна лексика та подеякі сцени насильства мають місце, але загалом в рамках здорового глузду.
По суті, я б назвав цю книгу сумішшю потоку роздумів/відчуттів Жадана та його експериментів зі стилем. Таке склалось враження. Напевно трохи сирувата, щоб "пісяти кіпятком", але тим не менш цілком стравна.
Що цікаво - по мотивам цієї книги, а точніше двох її оповідань, поставили виставу у театрі Франка. Досить непогану виставу, як на мене. Раджу сходити подивитись, при нагоді.
Немає коментарів:
Дописати коментар