Прочитав таки цю збірку Довженка. Колись вже окремо читав "Квітославу" та "Я кохаю музику", але тоді якось не сприйняв, то можна вважати, що перечитування деяких оповідань цієї збірки пішли тільки на користь.
Книжечка (вона реально маленька) містить повість - власне "Квітослава", та 4 оповідання: "Я кохаю музику", "Пісня шлагбаума", "Бо сьогодні субота" та "Інерція".
Отар Довженко, я так розумію, писав небагато і допоки це єдине його офіційне художнє видання. Працює він зараз, щоб не збрехати, редактором якогось чи то тижневика чи що, а також викладачем в УКУ (Український Католицький Університет). Активно пише на фб, зокрема про свого малого. Виходить дуже кумедно і дотепно. Підписуйтесь. ;)
Взагалі-то трохи ніяково було за ці оповідання братися, бо я останнім часом активно слідкую за його діяльністю у fb і він мені, щиро кажучи, досить симпатичний. І тому усвідомлення думки, що його твори мені можуть не сподобатись і що про це треба буде щиро написати, було трохи так демотивуючим.
Але, на щастя, не так сталося як боялося :) Принаймні деякі з його оповідань мені справді сподобались, без жодних "націнок". Ну але ближче до суті.
"Квітослава" - сподобалась не дуже. Похмура. Повість про жінок, про квадратно-гніздові методи дитячого виховання, про конфлікт поколінь і про те, як це хрєново, коли в тебе мама істеричка. Ще про те як воно "помагає", коли тато постійно на заробітках десь там, за кордоном. Про дівочість, про романтику і її руйнування об скелі реальності. Якось про дівчат завжди так сумно...
Стиль, тим не менш, досить легкий і приємний.
"Я кохаю музику" - куди більш чоловіча розповідь (трохи сексистський коментар, да) і в сенсі сюжету і в сенсі подачі відчуттів, мотивації, гумору. Легше і веселіше оповідання. Зі збірки сподобалось найбільше.
"Пісня шлагбаума" - як на мене трохи сире, але водночас дуже симпатичне філософське оповідання. Легка гра фантазії на тему буття шлагбаума, його порозуміння з навколишнім світом і головним героєм. Приємна, трохи наркоманська річ :)
"Бо сьогодні субота" - фантазія на тему літнього відпочинку. Що сподобалось, так це внутрішня боротьба совісті головного героя. Взагалі таке собі стьобне юнацьке оповідання. Можливо автобіографічне, як знати.
"Інерція" зачепила на рівні з "Музикою". Підозрюю, що це в більшій мірі через мої власні спогади. Так добре згадались давні вранішні походи з батьком на рибалку. Ці запахи світанкового лугу і ставка, якісь живі невидимі звуки, відчуття волого холоду і заспаності і в той же час якоїсь мисливської гордості. Класно було. От читав і згадував. Хороше.
Як підсумок виглядає, що більшість оповідань все таки дещо юнацько-орієнтовані, досить світлі і легкі, можливо місцями дещо сируваті, але якщо й так, то зовсім небагато. Стиль ненав'язливий і в цілому приємний, гуморний.
Світла і досить проста книжка, не позбавлена в той же час, певної своєрідної естетики. Сподіваюсь буде писати ще.
Такі справи.
P.S. Користуючись нагодою дякую +Valentyna Lotot'ska, яка в свій час мене і наштовхнула на Довженкову "Квітославу". А ще на Прохаська, якого я, маю надію, ще почитаю.
Немає коментарів:
Дописати коментар