Непогана популярна книжка по популярній психології. Автор намагається сформулювати проблематику щастя і його доясгнення у більш-менш наукових термінах - у вигляді певної теорії "потоку". Не езотерика (фуууф).
Загалом книжка, я вважаю, хороша і корисна. Не тільки і, можливо, не стільки через власне саму теорію "потоку", як завдяки тому, що допомагає оформленню і певному упорядкуванню думок читача на цю тему.
Ідея "потоку", як я її зрозумів, в тому, щоб досягти стану постійної концентрації уваги на виконанні своїх задач. Відповідно, задля реалізації потоку діяльність людини має задовольняти певним вимогам:
- діяльність має бути свідомою,
- вона має підкорятись якісь загальній меті людини, тобто мати певний загальний сенс,
- мають бути чітко сформульовані цілі і задачі діяльності та прояснені методи їх досягнення,
- під час цієї діяльності обов'язково має бути позитивний звротній зв'язок.
Виконання цих умов робить життя людини "наповненим" та щасливим. І тут ніби-то все прозоро і добре.
Але коли він починає розвивати думку і наводити приклади, то часом починає з'являтись відчуття певної штучності і притягнення за вуха. В першу чергу виникає питання чи так необхідно було вводити це нове поняття - "потік". На цей рахунок у мене сумніви. Як на мій погляд висновки концепції "потоку" і наведені приклади могли б бути послідовніше і менш суперечливо прояснені за допомогою понятть "концетрації уваги" та "оптимальної задачі" + позитивний зворотній зв'язок, як необхідна вимога до оптимальної задачі (хоча до обох понятть можна відносно просто сформулювати список необхідних вимог). Якщо б він використовував тільки ці поняття, йому б було легше прояснити суть процесів і обійти внутрішні протиріччя прикладів. З іншого боку, можливо, тоді б йому було важче рубити бабло. Адже, як ми всі розуміємо, має бути "новизна та актуальність".
Так чи інакше, читання було досить плідним і корисним. По перше Міхай, або, як я його називаю, Чікенміхалич, намагається тримати науковий стиль викладення, що приємно. В книзі є певна структура, аргументація та посилання. Читаючи я і сам дещо для себе розклав по поличках, а часом і дізнався щось нове. Як на мене це дуже добрий результат.
Наприклад, ідея позитивного зворотнього зв'язку, як ключового елементу у системі прийняття рішень і пошуку оптимальних задач - чудова і добре узгоджуєтсья з моїм баченням і досвідом. Корисна річ. Або дуже влучний термін "зміст переживання" - дуже ємкий і, я так думаю, може бути корисним у розумінні (або скоріше описі) власних відчуттів. Третя річ, яка дуже сподобалась - ідея щодо необхідної відповідності між складністю задачі та рівнем навичок людини, як необхідної умови отримання задоволення від роботи. По суті досить проста, і, підозрюю, що може була вже озвучена кимось до ЧікенМіхалича, але я поки чітко-сформульованої не зустрічав.
Ну і цитування та посилання. Тисячі іх. До того ж посилається дуже широко: Кант, Рассел, Докінз, Кун, Солженіцин і багато інших. І це приємно. Але це з одного боку. З іншого - посилання в тексті напряму не фігурують. Загалом у списку літератури 534 джерела, причому біля 40 штук - цитування власних робіт. Не знаю, може це так водиться, але в цілому виглядає так ніби це показове. Менше з тим, список літератури є, і це вже добре.)
Отакі от враження. Якщо цікаво трохи краще розібратись в собі, то можна читати. Бо взагалі-то, не зважаючи на мої зауваження, ми з ЧікенМіхаличем добре і плідно поспілкувались. Так що я вдячний йому за цю нагоду. :)
Немає коментарів:
Дописати коментар