"Червоний" (2012 р.) - історичний роман про воїнів УПА у трьох діях. Книжка, як на мій погляд, непогана, але й не настільки хороша, як я був очікував прочитавши відгуки рецензентів на обкладинці.
В цілому, вважаю, тематика історії української визвольної війни - хороша тематика, її треба виносити на обговорення. В першу чергу тому що там досі багато неочевидних місць, якихось навмисне білих плям, тому що, зрештою, такі як Симоненко досі сидять в Раді і намагаються ставити пам'ятаники Сталіну. І чим більше буде якісної літератури й, відпоівідно, дискусії в цьому руслі - тим краще.
З іншого боку, коли висвітлювати такі питання, чи не основною проблемою завжди постає об'єктивність висвітлення. І це те, чого я чекав від Кокотюхи, і чого не дочекався. "Герой чи бандит?" - написано на обкладинці. Так, ніби це питання справді піднімається в книзі. В те, що УПА були звичайними бандитами, я не вірю з тих пір, як взагалі дізнався, що була така собі УПА, але й ліпити з них невинних святих мучеників теж, нмд, не варто. В першу чергу тому, що надмірна ідеалізація образу породжує недовіру.
І от ця недовіра погіршує враження від книжки і змушує сумніватись у правдивості історії (вона художня, так, але ж все одно має бути зв'язок з реальністю). От я, наприклад, прочитавши перші дві частини книги, ще щиро захоплювався образом Червоного, але після третьої перестав в нього вірити. Маю на увазі як в реальну людину. Напевно, цього можна було б (а насправді варто було б) уникнути.
"Автор пише не чорно-білими фарбами, а намагається показати "різні правди"." пише літературний критик Тетяна Трофименко. Можу погодитись з пані Тетяною хіба що з акцентом на "намагається". У всіх трьох частинах Червоний - святий герой, безстрашний лицар високої моралі. Єдине по суті, що "дозволяє" йому Кокотюха - незначний шовінізм: "Жиди - взагалі не дурна нація, он як світ дибки поставили в сімнадцятому році", але й то суто на словах і то досить рідко. В іншому ж Червоний - ідеал і моралі, і сили, і витримки, і, що чи не найважливіше, толерантності - святий образ українського борця за незалежність.
Приділяю тут стільки уваги ідеалізації образу суто тому, що мені було прикро раптом відчути, що образ, якому я почав симпатизувати, все таки нереальний.
З точки зору динаміки роману - тут, як на мене, все класно, читається швидко й легко.
P.S.
Третя частина дуже перегукується з деякими фрагментами ГУЛАГу Солженіцина. Особливо з останніми главами п'ятої частини (про бунт на каторзі). Спершу був навіть думав, що він щось звідти запозичив, хоч тепер думаю що певно таки ні. Але от цей образ бунту та втечі чомусь вперто мені щось нагадує, десь читав чи бачив, хоч і не можу пригадати що саме. Менше з тим, сподіваюсь мені просто здається.
P.P.S.
От у Солженіцина, на мою думку, образи відпрацьовані набагато старанніше і реалістичніше. І тому й пробирає від нього набагато сильніше і запам'ятовується надовше.
Немає коментарів:
Дописати коментар