"One Flew Over the Cuckoo's Nest", Ken Kesey

("Пролітаючи над гніздом зозулі", Кен Кізі)

Хороший роман Кена Кізі про драму боротьби індивідуальності і системи, про протистояння конформізму і нонконформізму. Це не єдиний роман Кізі, але вважається основним у його творчості.
Кена Кізі, зокрема і за цей роман, вважають одним з основних ідеологів хіппі.

Трохи про самого Кізі.
17.09.1935 - 10.11.2001 рр. Американець з невеличкого міста штату Колорадо. Ріс у добропорядній набожній родині фермерів. В юності був спортсменом, комсомольцем і просто хорошою людиною. Закінчив універ по журналістиці і був зарахований на курси письменницької майстерності у містичний Стенфорд.

Будучи у Стенфорді Кізі добровільно приймав участь у експериментах по впливу психоделіків на психіку людини, а також працював помічником психіатра у шпиталі для ветеранів. Цей досвід, власне, і вилився у написання "Польоту" (1962 р.).

Цей роман - наочна ілюстрація боротьби з системою на прикладі нормальної людини, що попала в місце, де все має відбуватися за чіткими правилами. І хто тут має поступитися, чи система у лиці персоналу, чи особистість у лиці пацієнтів - питання відкрите і кожен з героїв відповідає на нього сам.

"Гімн демократичної молоді", Сергій Жадан

Я от думаю собі - що я знаю про Харків?.. Та майже нічого.

Знаю (звідкись), що це місто радянської слави, культурна столиця радянської України.
Знаю, що там деякий час жив і працював монстр Ландау. Зокрема з совку Харкову дісталася сильна, наскільки кажуть імпакт-фактори і самі харківські фізики, школа фізиків.
З минулого, здається, і все.

Що таке сучасний Харків - питання відкрите. Сподіваюсь, це все таки більше, ніж однорідна сіра маса з Допою і Гєпою за головуючих.

Сергій Жадан, особисто для мене - харківський феномен.
Феномен тому що не вписується в моє загальне враження від Харкова. Тому що примудрився стати культурним осередком посеред залишків старої пролетарської імперії.

Маргарет Етвуд “Орикс і Деркач”

Margaret Atwood Oryx and Crake

   Що ж ми маємо? А все те, що я люблю: антиутопія і постапокаліпсис. Соціальні і морально-етичні проблеми. Ніде ці проблеми не постають так гостро, як у суспільстві, близькому до краху. 

  Частина книжки присвячена виживанню головного героя після апокаліпсису. Ну, це класика жанру: недостача їжі і питної води, важкі природні умови, небезпека звідусіль. Паралельно ведеться розповідь про життя головного героя – про його дитинство, про матір, про дружбу і кохання, про роботу. Автор повільно піднімає завісу і показує події, що призвели до апокаліпсису. Причину великого краху суспільства читач дізнається тільки в кінці книжки. Чудовий літературний прийом, як на мене, тримає читача в напруженні до самого кінця не дуже динамічної оповіді. Що мені ще імпонує, так це той факт, що головний герой ніякий не супермен. Він слабкий, без особливих талантів, без особливих надій у житті. Свому виживанню, власне, він завдячує іншій людині і своїй обіцянці, суть якої він зрозумів набагато пізніше. 

"Молоко з кров'ю", Люко Дашвар

Спочатку хотів написати щось дуже коротке і нищівне, але потім заспокоївся і от пишу цивілізовано :)

Не буду сильно заглиблюватись у біографічні деталі життєвого шляху Люко Дашвар, все це легко знайти у Вікі. Зупинюсь лишень на тих моментах, які, на мій погляд, стали вирішальними у формуванні формату її книг (принаймні тих двох, що я читав).

То ж маємо три ключові особливості:
- робота головним редактором газети "Селянська зоря";
- робота у жіночих журналах;
- навчання на курсах сценарної майстерності у голівудського профера;

Оці три пункти, як на мене, дають вичерпну картину фундаменту "Молока з кров'ю" ("РАЙ.центр" - туди ж).

Тобто по формату "Молоко з кров'ю" - жіночий (у сенсі любовний) роман в сільських декораціях.

До того ж, як дуже влучно підмітила Яна Дубинянська у цій хорошій рецензії, романи Дашвар - це радше сценарії для мелодраматичних серіалів. Коли придивитись - то це стає дуже помітним.

Стосовно інших особливостей книги - мова дуже проста, діалоги такі ж. Сюжет трохи пожований - то тягнеться, то скоче. Закінчення (як і деякі повороти сюжету) нагадує стару добру Санта-Барбару. Трохи затронуті теми фашистів та совку, але дуже мало і поверхнево. В іншому - сільська битовуха (дуже драматична, звичайно ж) з елементами легкої містики (ніяк тотемізм).

Я так думаю, що якщо вже читати щось про україсньке село - то нехай це краще буде Марія Матіос, яка в цьому контексті набагато сильніша.