Геном, Метт Рідлі

Хороша науково-популярна книжка про функцію та всілякі класні особливості геному. Написана британськими вченими професійним біологом та популяризатором науки родом з Великобританії. Видана у 1999 році (2008 - російське видання).

В книжці сподобалось майже все - купа цівкавих фактів про геном, його еволюцію і властивості, про роль різних генів і про їх зовнішні прояви, про спадковість і вроджені хвороби. Тут ледь не кожен приклад можна розжовувати. Приємно також, що пише людина з відповідною освітою та академічним підходом, як от, нпрклд, посилання на першоджерела - дрібниця, але тішить. Написана при цьому дуже доступно і якихось особливих знань з генетики не потребує. Тішить також і те, що книжка відносно свіжа і дещо з описаного було відкрито по суті зовсім нещодавно.

З мінусів, місцями трохи дратувало бажання Рідлі в деяких дискусійних випадках видавати власні гіпотези чи власне розуміння за останню інстанцію. От, нпрклд, він спочатку, розказуючи про історію відкриття геному, трохи іронізує над фізиками і хіміками, які намагались пояснити геном суто в рамках концепції своїх галузей, а потім сам же починає поведінкові особливості людини списувати суто на гени, навіщось при цьому висміюючи фрейдизм. В цих ситуаціях виглядав трохи по-дурному.) Але в більшості глав все було класно і там можна читати-зачитуватись.

Взагалі таких доступних і водночас академічно акуратних книжок треба більше.

Сампродав

От з'явилася українська онлайн-барахолочка по книжкам - Сампродав. Можна щось підшукати, або продати непотрібне.

"Степовий вовк" Герман Гессе

Взагалі-то склалось враження, що у цій книзі Гессе повів себе трохи по-мудацьки.

Оце постійне брюзжаніє в першій частині книжки, абсолютно непослідовна готична життєва позиція протагоніста - воно трохи дістає. Потім всі ці численні рефлексії з ребусами з власних імен і образів. Вже друга книжка поспіль, де автор вдається до містичного подання власної рефлексії, причому подає це не так щоб дуже зрозуміло, і якщо у Стругацьких ці рефлексії є допоміжним інструментом, то тут це практично основна концепція. Взагалі кажучи отаке художнє оформлення власних рефлексій особисто мені видається письменницькою "слабкістю" або "лінню", бо ж написати потік думок і образів і оформити їх у більш менш художній текст - задача напевно суттєво легша, ніж свідомо створити у всіх деталях складні образи, які б по справжньому розгорнули суть проблеми (яку ще самому треба чітко зрозуміти). За це люблю покритикувати наших сучасників, у яких рефлексійні твори зустрічаються доволі часто. Взяти хоча б того ж Юрія Андруховича з його "Таємницею".

Аркадій та Борис Стругацькі "Град обреченный"

Беззаперечно одна з моїх улюблених книжок Стругацьких. Зріла, містична, реалістично брутальна і, як на мене, відносно важка - емоційно, в першу чергу. Перечитував її вже декілька разів і досі цікаво і як у контексті самого читання, так і у контексті обмірковування піднятих питань.

Написана у 70-х, вже явно не відносилася до раннього періоду  творчості Стругацьких - соцромантичної фантастики. Тут вже є і жорстка сатира на казармені ідеології, і серйозні моральні питання, і трохи безвиході та фаталізму. Чого тільки варта основна канва - протагоніст-комсомолець, одружений на повії, який працює під керівництвом фашиста з 3-го рейху.

Мене в цій книзі вабить перш за все складність і неоднозначність піднятих проблем, зрілість персонажів, зрештою містика та інтрига сюжету. Містичність, зокрема, трохи нагадала деякі книжки Андруховича, - сцена з Пантеоном та виступ у Підземці "Московіади", наприклад, але то суто епізодично.

Коротше кажучи, це дуже хороша річ. Можливо настільки ж хороша, наскільки була хорошою містична "Майстер і Маргарита" Булгакова. Принаймні на мене обидві ці книжки справили дуже серйозне враження.

"Пошехонська старина", Михайло Салтиков-Щедрін

"Ну, слыханное ли дело без начальства жить!"

Все-таки російські письменники-класики для мене передусім - майстри літературного пейзажу та портрету: всі ці запахи трав, вітер, осінні промені і алиє яблокі на вєрандє - вот ето вот всьо. От пам'ятаю, колись мене, ще в школі, коли я взагалі-то не вмів читати читав мало, вразив Бунін. В першу чергу своїми пейзажами, живістю і реалістичністю картини, яка відчутно резонувала з моїми власними спогадами. Вже точно не пригадую що саме я тоді читав, але червоні осінні яблука в сінцях врізалися тоді в мій мозок дуже серйозно. З Салтиковим-Щедріним вийшло схожим чином - багато що з його оповіді відгукнулося власними спогадами з часів, проведених в селі чи на польових роботах. Зокрема, імєющій очі да увідіт, що багато що з тих давніх часів досі живе по селах у вигляді традицій та звичаїв.

"Маленькі Жінки", Луїза Мей Олкотт

Little Women by Louisa May Alcott

За результатами опитування журналу School Library Journal роман "Маленькі Жінки" входить у сотню найкращих дитячих книжок. Власне, на цьому можна було б і закінчувати рецензію, та у 2003 році  роман став номером 18 у списку 200 найкращих книжок за версією BBC. Очевидно, це одна з тих дитячих книжок, на кшталт "Маленького Принца", які не завадить прочитати і дорослим. Власне, тому я і взялась читати дитячий роман. Ну і тому, що Амазон роздає безкоштовні екземпляри для своїх читалок.

"Атлант розправив плечі", Айн Ренд

Давно чув про цю книгу і збирався прочитати. Ну от, власне.

Традиційно спершу пару слів про авторку, тим більше, що тут такі єсть шо сказать.

Айн Рейд (насправді, на сєкундочку, Аліса Зіновьєвна Розенбаум) народилася у 1905 році у Санкт-Петербурзі у родині лікарів. У 1917 році власність її батька було конфісковано (можливо, десь тут і почала формуватися її "любов" до лівих ідей) і вони переїхали до Криму, де Аліса закінчила школу в Євпаторії. У 1926-му перебралася до США, де і жила до кінця життя (1982 р.). "Атланта" написала у 1957 році.

Тут мушу зізнатися, що в мене найменшої думки не виникало, що вона - уроджена росіянка. Це розуміння таки трохи переформатувало моє сприйняття книжки. Як часто буває, її життєва історія багато в чому задала канву книзі.