Традиційно спершу пару слів про авторку, тим більше, що тут такі єсть шо сказать.
Айн Рейд (насправді, на сєкундочку, Аліса Зіновьєвна Розенбаум) народилася у 1905 році у Санкт-Петербурзі у родині лікарів. У 1917 році власність її батька було конфісковано (можливо, десь тут і почала формуватися її "любов" до лівих ідей) і вони переїхали до Криму, де Аліса закінчила школу в Євпаторії. У 1926-му перебралася до США, де і жила до кінця життя (1982 р.). "Атланта" написала у 1957 році.
Тут мушу зізнатися, що в мене найменшої думки не виникало, що вона - уроджена росіянка. Це розуміння таки трохи переформатувало моє сприйняття книжки. Як часто буває, її життєва історія багато в чому задала канву книзі.
Власне, про книгу. За жанром це роман-антиутопія, свого роду анти-соцромантизм. Нпрклд, якщо в соцромантизмі оспівується рівність, братерство, і взагалі боротьба на благо соціальних цінностей, то тут все навпаки - гонитва за соціальною справедливістю призводить до краху всього суспільства. Причому краху і економічного, і інтелектуального, і культурного. Оспівується, натомість, свобода підприємництва та раціоналізм, індивідуалізм та навіть егоїзм (зокрема, саму Алісу Зіновьєвну вважають засновницею філософської течії об'єктивізму).
Основна ідея мені дуже сподобалась, багато в чому вона справді спирається на раціональні аргументи і в цілому виглядає логічною і конструктивною. Ідея вільного підприємництва, як основної рушійної сили економіки, а з нею і всіх інших сфер суспільного життя - цілком життєздатна. Це те, що сподобалось, часом навіть надихало до праці.
З іншого боку, художня складова нмд досить слабка, відчутно переобтяжена пафосом і надмірною драмою. Художній аспект можливо і не ключовий, але через це я епізодично закидав читання або ж пропускав сторінки з одноманітними чи передбачуваними драматичними діалогами, чого зазвичай собі не дозволяю. Ну і це не дуже радісно. Тобто можу сказати, що художня складова мені реально не сподобалась, хоч сюжет непоганий.
Ще з недужерадісного - надмірна ідеалізація образів і, як наслідок, виникнення очевидних суперечностей у простій і красивій концепції. Спершу про ідеалізацію: більшість персонажів судячи з їхніх дій очевидно мають практично безмежний ресурс енергії і здоров"я. Дрібниця, але вже підштовхує основну ідею в обійми казки. До того ж всі позитивні герої виглядають акі класичний арійський типаж, на відміну, звісно ж, від їхніх захудалих опонентів. Тут, напевно, є певний посил до Ніцше, яким Аліса була захоплювалась.
Про суперечності: вони зазвичай дрібні, але їх дотатньо багато, щоб помічати. Нприклад, та сама Дегні Таггарт дозволяє собі критикувати когось за те, що цей хтось видавив певний вид перевезень з ринку, але сама зовсім не обтяжується піклуванням про інших промисловиків чи ринок, окрім по суті свого кола. Епізодично згадується, що вони здатні на будь-які дії, аж до незаконних задля врядування свого бізнесу, зокрема хабарі - красиво, але очевидно шлях в нікуди. Хабарі ці ще можна було б списати на останніх етапах книжки, коли законодавча сфера очевидно відійшла в маргінес, але згадку про хабар я, якщо не помиляюсь, бачив і в першій книзі, в якій ще все було більш менш цивілізовано. Взагалі, хоч і постулюється максимальна раціональність мотивації і дій, в книзі вона часом жертвується суто емоціям. Взяти хоч би випадок з затриманням Ґалта, наприкінці. Ну і окремим пунктом досить цікаво було б подивитись на її систему сексуальних стосунків у реальному житті.
І все одно, з часом деталі стилю відходять на задній план, натомість сильні ідейні моменти згадуються, формуючи радше позитивне остаточне враження по книзі.
Немає коментарів:
Дописати коментар