Есе́, есе́й (фр. essai — спроба, начерк) — невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання і не претендує на вичерпне і визначальне трактування теми; це жанр, який лежить на перетині художньої та публіцистичної (часом науково-популяризаторської) творчості. (Підказує рідна Вікі)То ж з есеями, як кажуть, "взяткі гладкі". Ну але нам-то що.
"Корабельний щоденник", Анджей Стасюк
Розповідь Стасюка про своє бачення центральної Європи, ще більше про своє бачення себе в ній. Трохи про подорожі та їх ефективність у контексті розширення чакр. Ще про циган. Здається, Стасюк їм дуже симпатизує, як нічим не зв"язаним, себто вільним людям. Іншим він симпатизує менше. Про Дунай. Ще про географію
"Принаймні з огляду на те, що найшляхетніша форма снів наяву завжди оперує простором."
"Зрештою, з усього на світі, що виростає понад нами, саме вона витримує нас найдовше, до того ж із терплячістю, якщо й не надприродною, то принаймні цілком безкорисливою."
А ще про Дунай, про Дунай він згадує досить часто. Взагалі його есе - це певна неконтрольована послідовність спогадів, вічдуттів та роздумів на тему самоідентифікації. Все це у такому розмазаному хаотичному порядку, що і сам есей мені після прочитання почав нагадувати темну річку. Тобто є певний рух, навіть певний виділений напрямок, але немає за що зачепитись.
"Центрально-східна ревізія", Юрій Андрухович
Ця річ мені сподобалась набагато більше. Можливо тому, що по суті дещо простіша у викладенні, можливо й тому, що послідовніша та глибша. Андрухович описує власні спогади і відчуття, пов"язані з родиною, заглиблюючись у часі аж до прадіда, точніше прадідів. З тих часів і веде свою історію і, відповідно, свої відчуття, аж до сьогодення. Відчуття спорідненості, але певно ще більше - чоловічої самотньості.
Серед того, що хочеться відмітити - роздуми на тему ролі України у історичних процесах навколо неї. Її драма. Тут Андрухович, як на мене, дуже влучний:
"Перебування між росіянами й німцями - історичне призначення Центральної Європи. Центральноєвропейський страх історично коливається між двома тривогами: німці йдуть, росіяни йдуть. Центральноєвропейська смерть - це смерть в"язнична або табірна, до того ж колективна, Massenmord, зачистка."
Але ця розповідь більше про людину, ніж про країну. Сильна і щира, майже інтимна, може навіть трохи маскуліністична, та все одно насичено драматична. Добре витриманий стиль. Цей есей - один з моїх улюблених творів Андруховича.
Наприкінець ще відмічу, у роздумах про життя і про смерть приходить до висновків, що
"Відкритість - єдине, що нам залишається, щоби знаходити хоч якесь порозуміння з іншими, з усім, що навкало і всередині нас. Відкритість життю, відкритість смерті, відкритість минулому й відкритість майбутньому."
- хоча б за це його варто любити :)
Вцілому ж обидва есеї цікаві і цілком читабєльні. Андрухович тут дуже добрий.
Немає коментарів:
Дописати коментар