Враження від цього роману склалися суперечливі. З одного боку цікаво почитати про життєві спогади Андруховича й з цим пов’язані переживання. Як часто буває з книжками сучасників, частково це цікаво й тому, що я теж застав трохи тих часів про які він пише і маю якесь власне бачення.
Стиль написання мені імпонує. Як, власне, і роздуми самого Андруховича.
З іншого боку, з емоційної точки зору вся його розповідь просякнута якоюсь похмурістю й у певному розумінні безсилістю. Зокрема, коли дочитував, спіймав себе на такій думці: «Все таки добре, що я не письменник». Тут я маю на увазі цю споглядацьку позицію, якою в певній мірі мені здалася позиція самого Андруховича. Якісь активні дії його або змушували робити ззовні, або робили в більшості його друзі. Склалося враження, наче все відбувалося просто саме по собі без активного втручання його самого. В принципі нічого надзвичайного, але трохи так «нє по-мужскі, штолє».
Якось непевно він згадує у книзі свою дружину та інших жінок, з якими мав якісь стосунки – кеп каже, що це тому що дружина за певні спогади може і роги обламати. Що цікаво, як читав то думав «що ж його дружина про це думає і як реагує?». Через деякий час побачив у новинах невеличке інтерв’ю з його дружиною, в якому вона власне про це (насправді в контексті одкровень іншої його книжки) і розказує. C'est la vie.
Персонажі (себто Андрухович і КО) багато п’ють і курять. Часті сцени, де вони або напиваються або накурюються і таким чином відкривають себе для нових відчуттів. Не те щоб я був дуже проти такого підходу або активно пропагував здоровий спосіб життя, ну але все таки це трохи кепсько навіть зважаючи на їхню «мистецьку натуру». Як нажертися – то кожен другий
герой і письменник, що там.
Майже в кінці книжки була зачепила фраза, точно вже не пригадаю як звучить, але суть приблизно така: «Які дебіли придумали, ніби ранок це радісний і світлий момент?..» Вікі каже, що насправді цитата звучить так:
«Найбільше жалю буває вранці. Ти прокидаєшся — і розумієш, як усе жахливо...»- може бути. «То бухати треба менше» - хочеться йому на це сказати, ну але… І знов виходить, що це якась клята спроба втечі від самого себе. Звідки в нього це постійне бажання втекти?..
Де мужність і твердість, Юра, де?
Немає коментарів:
Дописати коментар