"Московіада", Юрій Андрухович

 Напевно це перша книжка, з якої я, скажімо так, полюбив творчість Андруховича та і взагалі почав придивлятися до сучасних українських письменників. Карнавально-фантастична, чи то фантастично-карнавальна. Такий собі «темний карнавал» у сучасному контексті (точніше у контексті переламних 90-х). Особисто мені цей стиль, як і його реалізація Андруховичем, дуже сподобалися. Атмосферу створює незвичайну, по-дорослому казкову і темну. І це класно.

Головний герой безумовно симпатичний, хоч і творить постійно якось несусвітню хєрню. Зокрема ставлення до жінок (як, власне, і до всього іншого) типово гультяйське. Тим не менше в ряді ситуацій видно, що поняття совісті йому зовсім не чуже. Зокрема у пам’яті добре викарбувався епізод з дєсантніком. Можливо у головному персонажі саме втілена певна власна сповідь Андруховича перед читачем та в першу чергу перед самим собою.

В цілому роман полишає цільне враження, атмосфера тримається до самого закінчення. Суцільна сіра, холодна, самотня череда спроб знайти вихід з містичних московських декорацій(у широкому сенсі). Діалоги досить живі, в більшості своїй дотепні, з добрим відтінком чорного гумору. В цьому контексті можна назвати «Московіаду» містичною комедією. Ну і секс… Як же без нього... Хоч поданий, можливо, не так і погано – небагато, не дуже відверто, але досить інтимно, може навіть щиро.
Ще відмічу, що Юрій в книзі жартома цитує самого себе: 

– Єдине, в чому я помилився. – стомленим голосом почав ти, – це те, що повірив у можливість свободи. Однак свобода виглядає ілюзорно, як вдало відзначив в одному зі своїх віршів Андрухович!… А жаль…

На перший погляд може видатись, що це випендрьож, але, насправді, більше схоже на стьоб над самим собою.

То ж в цілому «Московіада» полишає враження свіжої, живої розповіді. Містика і карнавальний символізм додають книзі неординарного присмаку та оригінальності. Серед наших сучасних письменників такого стилю я не зустрічав. Як на мій погляд «Московіада» - одна з найкращих книжок наших сучасників, та, можливо найкраща серед творчості Андруховича. Хоч щодо останнього маю сумніви.