Що ж… нарешті прочитав цю книжку. Гідна, потужна,
хоч місцями і досить важка література. В школі я таку, певно б, не осилив.
Що сподобалось… Сподобався акцент на психології,
відчуттях героїв. Зрештою, сам автор у післямові стверджує, що перш за все
хотів зробити історичний роман – психологічним, донести відчуття і почуття
героїв, показати епоху через відчуття людей. Схоже йому це вдалося. Всі
персонажі були досить реалістичними, суперечливими, часом ірраціональними,
тобто такими, якими певно і були живі їх прототипи. Не було оцього «чорно-білого»
у висвітленні вчинків, хоча, може Роксолана й була дещо «зпозитивлена». Хто ж тепер
дізнається як воно було насправді… Принаймні добре видно, що Загребельний
намагався бути об’єктивним й історичний контекст дослідив досить ґрунтовно.
Щодо сюжету – дурні часи були, що, між іншим,
Загребельний теж добре передав. Головні герої ніби розумні і досить благородні
люди, але контекст їхнього життя, формалізм локальної культури, традицій, вимагають
від них дурних, деструктивних, вчинків. Ця вимушена деструктивність робить ту
епоху, відповідно й the
роман – практично суцільною драмою,
з невеличкими перервами на радісні події, які згодом знов затьмарюються чиїмось
горем. Суцільна безвихідь. Таке…
З важкого, а часом може й обтяжливого у романі – численні описи страждань Роксолани і її роздумів
над своєю долею. Воно зрозуміло, але іноді все таки трохи важко, трохи забагато.
Це певно тому, що сам сидиш собі на кріслі і «у вус не дмеш», думаєш: «Ех,
бійок би побільше». Розбестив мене цей американський кінематограф...
Мова у Загребельного гарна, барвиста. Стиль, як на
мене, якоїсь такої собі середньої важкості сприйняття (принаймні як на технаря).
В цілому – сильне та цілком читабельне. Як
кажуть – класика, вона і є класика. По суто власному сприйняттю я поставив би десь
8 балів з 10 (нехай пробачить мені Загребельний таке зухвальство).
Немає коментарів:
Дописати коментар