По-справжньому крута книжка. Глибока, до різі в очах реалістична, напрочуд якісна драма життя звичайних людей під час громадянської війни 1917-1922 років.
Для мене завжди однією з найважливіших характеристик книги є її якість, яка проявляється у добрій проробці деталей, продуманості персонажів і сюжетних ліній, у стилістичних нюансах, у реалістичності проблематики. Такі деталі відрізняють справжню творчу працю від кітчу. В "Тихому Доні" з якістю все практично ідеально. Герої самобутні і неоднозначні, їх життєві шляхи складні й важко передбачувані, як то часто буває в звичайному житті.
Поки читав все думав, що все-таки полюбив російську класичну літературу саме за цю якість, за старанність і наполегливість у відтворенні реальності, за цю гіперрелістичну людяність і драму людського життя. До цього мене на подібному рівні пробирав "Архіпелаг ГУЛАГ" Солженіцина, який теж був повний свідомості і людяності. Обидві ці книжки ніби "світяться" вкладеною в них свідомою роботою і зрілим співчуттям людській драмі.
Ще одна типова для мене родзинка у читанні реалізму - можливість відчути епоху і ситуацію того часу, трохи краще зрозуміти історичні причинно-наслідкові зв'язки, вважай додати ще декілька шматочків до пазлу навколишньої реальності. В цьому сенсі Дон також чудовий, бо багатий на деталі більшовицької революції та подій навколо неї. Ця тема, треба відмітити, для мене завжди була темною і я, власне, практично не розумів як і що там відбувалося, наприклад чому революція почалася саме під час війни і як вони взагалі змогли вилізти з такого трешу. Що цікаво, доречі (на що в свій час звернули мою увагу), Шолохов тут справді досить рідко згадує Україну, практично і не згадує, хоч її території і населення епізодично згадуються. Не знаю чи це свідомий задум чи просто підсвідоме ігнорування української державності, яке на ті часи, напевно, виглядає цілком очікуваним, але от так.
Поки читав часом інтуїтивно брався порівнювати цю книгу з чимось з української літератури, і от навіть не знаю, чи в українській є щось подібного масштабу, щоб не про боротьбу хороших проти поганих, а про загальнолюдську драму з усіма її відтінками. Мені, ніби, поки не зустрічалось. Це досить цікавий нюанс, насправді, який може відображати певний психологічний пласт української культури, хоча можливо й таке, що я просто погано знаю українську літературу.) Сучасники, здається, взагалі не пишуть реалізму - все більше модерновий карнавал, або ж історичний епос визвольної боротьби, або ж фемінізм в стилі Оксани Стефанівни, на закуску - романтичні історії до кави чаю чи чого іншого.
А ще дивно, що цю книгу не заборонили у радянському союзі, бо більшовики там показані далеко не в рожевих тонах. Хоч треба відмітити, що тут взагалі суто "хороших" персонажів практично немає, практично всі так чи інакше чинять зло і "хорошими" залишається обирати тих, хто хоча б прагне знайти якийсь вихід з цього порочного кола. Взагалі якщо б зняти фільм з усіма деталями, включаючи жорстокість, він міг би вийти покривавіше відомих "Ігр Престолів", серйозно.
А взагалі це переконливий маст-рід. Одна з найкращих книг, які доводилося читати.
Немає коментарів:
Дописати коментар