"Тихий Дон", Михайло Шолохов (alternative)

Це дуже дуже крута книжка, яку, безперечно, варто прочитати. І ось чому.

Якість.

В книзі настільки добре пророблені деталі, настільки добре продумані персонажі і їхні життєві шляхи, що ти ніби занурюєшся в цей світ. Це як книга в HD-форматі. Основна драма зроблена дуже натурально, глибока, але без зайвого пафосу і наївності, зріла. Неозброєним оком видно скільки праці автор вклав в цю роботу, а це, зокрема, є і проявом поваги до читача, і це тру.

Людяність.

Чим характерні потужні письменники світового рівня - своєю свідомою загальнолюдською позицією. Вони бачать людську драму, співчувають їй і пишуть про неї. В їхніх творах майже не відчувається власного его автора, натомість чітко проглядається співчуття до інших. Можливо можна сказати, що їхнє самоусвідомлення розширюється до масштабів людства. Практично як по Юнгу. І тоді в їхніх творах кожен може знайти частину себе.

"Тихий Дон", Михайло Шолохов

По-справжньому крута книжка. Глибока, до різі в очах реалістична, напрочуд якісна драма життя звичайних людей під час громадянської війни 1917-1922 років.

Для мене завжди однією з найважливіших характеристик книги є її якість, яка проявляється у добрій проробці деталей, продуманості персонажів і сюжетних ліній, у стилістичних нюансах, у реалістичності проблематики. Такі деталі відрізняють справжню творчу працю від кітчу. В "Тихому Доні" з якістю все практично ідеально. Герої самобутні і неоднозначні, їх життєві шляхи складні й важко передбачувані, як то часто буває в звичайному житті.

Поки читав все думав, що все-таки полюбив російську класичну літературу саме за цю якість, за старанність і наполегливість у відтворенні реальності, за цю гіперрелістичну людяність і драму людського життя. До цього мене на подібному рівні пробирав "Архіпелаг ГУЛАГ" Солженіцина, який теж був повний свідомості і людяності. Обидві ці книжки ніби "світяться" вкладеною в них свідомою роботою і зрілим співчуттям людській драмі.