"Снігова країна", Ясунарі Кавабата

  Повість «Снігова країна» не займе у вас багато часу, але я певна, що вона залишить по собі глибокий духовний слід. Ви й не спам’ятаєтесь, як настрій книги стане вашим настроєм. Можливо тому, що проза Кавабати більше схожа на поезію - вона ллється наче спокійні та прозорі води струмочка. А можливо тому, що фоном для почуттів слугують прекрасні пейзажі, які підсилюють переживання людей. Уся книга пронизана любов’ю східної людини до своєї країни та її природи.

«Снігова країна» вразила мене не лише своїм настроєм. Повість дозволяє краще пізнати культуру та звичаї Японії. Я багато дізналася про ставлення японських чоловіків до жінок та сім’ї, про побут та звичаї гейш (адже головною героїнею книги є саме гейша), про відмінності у житті столичних та провінційних жителів. Не залишить байдужим і історія кохання героїні – читач збирає її по шматочкам, наче мозаїку, але все одно багатьох частин не вистачає. А це завжди інтригує та примушує вигадувати свої варіанти подій.

Отже, «Снігова країна» є дуже атмосферною книгою, яку рекомендую прочитати і відчути.

 

RIP Борисе Стругацький

Сьогодні помер Борис Стругацький.

З їхньої літератури почалася моя любов до соціальної фантастики. Зрештою, ці брати в певній мірі були гуманістичними вихователями цілих поколінь радянського і пострадянського просторів.
Брати Стругацькі - це ціла епоха, не тільки в літературі, в свідомості людей.

Світла пам"ять.

"Академія", Айзек Азімов

Під «Академією» тут маю на увазі оригінальну трилогію Азімова з циклу романів, присвяченому існуванню галактичної імперії. Всього цикл складається з 7-ми романів, але ці три – є першими з написаних і центровими в контексті хронології описуваних подій. В цю трилогію входять романи: «Академія», «Академія і імперія» та «Друга академія». Це перше, що я прочитав з Азімова.

Романи чудові. Сюжет досить неочікуваний – фактично інтрига зберігалася до останньої сторінки. В певному розумінні можна було б назвати цю трилогію – хорошим галактичним sci-fi детективом.

Приємно вразила глибина і масштаб описуваних подій. Причому соціальні процеси, що відбуваються у романах, виглядають досить природними, правдоподібними. Концепція психоісторії – потужна і досить добре реалізована.

Щодо конкретних людей і їх поведінки, тут на перший погляд Азімов трохи слабший, бо небагато уваги приділяє опису переживань та розмірковувань окремих людей. Відповідно герої виходять дещо планарні, можливо трохи поверхневі. Але, з іншого боку, концепцію психологічних маніпуляцій і особистісних поведінкових нюансів він витримав, як на мене, дуже добре.

В цілому ж моє знайомство з Азімовим, вважаю, пройшло на відмінно. При нагоді буду читати ще.